Я вирішив провести свою відпустку у столиці міста, забронював номер у готелі та заздалегідь домовився про поїздку. З Ігорем я познайомився у перший тиждень відпустки, коли він приїхав на обстеження до найближчої ліkарні. Розмова почалася не відразу… – Мої діти послали мене сюди. Син – дуже успішна людина. Він зміг знайти собі професію у вісімнадцять років і наразі отримує значний дохід. Він сам багато працював над створенням компанії, що приносить йому задоволення. Мишко – надзвичайно вперта і цілеспрямована людина. Завдяки цим якостям він зміг досягти своєї мети. Є лише одне “але”, яке його батько вважає дивним: він не одружений. Така хороша людина пропадає.
– Син начебто задоволений своєю роботою, але видно, що йому не вистачає сімейного життя, – продовжив розповідь. – незважаючи на те, що Мишко намагався спілкуватися з багатьма жінками, деякі з них підходили під його вимоги; проте, з якихось причин він проводив із кожною з них більше місяця, не зав’язуючи романтичних стосунків. Мія, дочка, яка працює у благодійній організації, часто проводить ніч у своєму “офісі”, а не вдома. Вона багато бере на себе, що швидко вимотує її. Батько радить їй не налягати, але дочка не може нічого зробити зі своїм добром, бо хоче допомогти багатьом людям. – Коли я востаннє спілкувався зі своїми дітьми місяць тому, то це було для нас непросто. Можливо, вони вирішили позбутися батька, бо він їм набрид. Ранні роки старого були не найкращими.
Йому було чотири роки, коли його батьки покинули. Виховував його Андрій. Оскільки він був ще маленькою дитиною, став щороку забувати про батьків, і роль його фактичних родичів взяли двоюрідний дядько і його дружина. Вони намагалися задовольнити його найнагальніші потреби. До речі, батьки хлопчика чомусь продовжували бачитися з ним, що викликало у сумного малюка думки про них та сльо зи. Тим не менш, він зміг пережити цей період свого життя і піти далі. Він займався з Андрієм та його дружиною, які зрештою допомогли йому вступити до обраного ним вузу. Він був найкращим студентом у своєму класі та у своїй групі завдяки відмінній успішності. Потім він зустрів жінку, яка наро дила йому. Так він забув про свого дядька і з головою поринув у сімейне життя. Проте зрештою Андрій прийшов до нього з сумкою. Це його трохи стривожило. – Ви надовго оселитесь? – Майже назавжди. Ви знаєте про відсутність моєї дружини…
– Це цікава причина, щоб залишитися тут, але у вас є свій будинок, – обережно почав говорити він, – я не проти, якщо ви приїжджатимете в гості, але в мене є своя сім’я, так би мовити… – Ах ось як! – Обра жено відповів дядько, – Щоб і діти твої так тобі віддячили, як ти мені. Невдя чний. Ігор не вірив у такі прокляття, але коли його діти поступово почали віддалятися від нього, він одразу зрозумів, що тут щось не так. Так, вони не проти допомогти йому, але не відразу і не завжди. Настільки зайняті, що зовсім забувають про батька. Тим не менш, він зміг пережити цей період свого життя і піти далі.