Ми з моєю сестрою Вікою росли в коханні та теплі. Коштів у нашої сім’ї особливих не було, але про нас так дбали і так любили, що брак грошей ми й не відчували. Трохи подорослішавши, ми почали підробляти, щоб накопичити собі на модний одяг, магнітофони та всякі модні на той час штучки. Я була дуже щаслива у своїй сім’ї. Я сподівалася, що ми з Вікою завжди будемо найкращими друзями, я була впевнена, що допомагатиму Віці завжди і в усьому, а вона мені теж ніколи в допомозі та підтримці не відмовить. Однак ми виросли, і все пішло не так… Віка вийшла заміж за чудового хлопця. Вона стала чудовою дружиною, ідеальною матусею та чудовою господинею.
Ось тільки вона геть-чисто забула, в якій сім’ї вона виросла. Віка ніколи не приходила в гості, дзвонила час від часу, не цікавилася ні мною, ні мамою, ні бабусею, яка всі свої сили в нас вклали. Якось бабуся тяжко захворіла та так, що її госnіталізували. Бабусі була потрібна серйозна оnерація, і ми з мамою всі свої заощадження за цю оnерацію віддали. Сестра казала, що не може нам нічим допомогти, але згодом я дізнався, що саме тоді, коли ми боролися за життя бабусі, Віка купила собі дорогі прикраси. Потім мама звільнилася з роботи, щоб доглядати бабусю.
Тоді мені довелося кинути навчання і знайти серйозну роботу, щоб забезпечувати свою сім’ю. Віка і тут не з’являлася, але з’явилася на день народження мами. Сестра приїхала дорогою іномаркою, розповідала весь вечір, як добре їй живеться, як у неї добре йдуть справи. Я не стрималася тоді, відвела Віку в іншу кімнату і запитала, у чому причина її поведінки. Її відповідь просто стала для мене сильним ударом у спину. – У дитинстві мені доводилося виживати самостійно. Жодної фінансової підтримки я ні від батьків, ні від бабусі не отримувала, от і я не зобов’язана їм зараз допомагати.