Ігор розлу чився з Галиною, коли їхньому синові виповнилося три роки. Жодної радості, окрім дитини, цей шлюб чоловікові не приніс. Та й Галині також. Тому розлу чення було найкращим виходом для обох. За рік після розлучення Ігор познайомився з Танею. Знайомство переросло у кохання, а кохання у спільне проживання у двокімнатній квартирі чоловіка. Щонайменше пару разів на місяць Ігор забирав сина, якого дуже любив, до себе на вихідні. Таня нічим не перешкоджала цьому. Коли синові виповнилося чотири з половиною роки, Галина вирішила вирушити на заробітки до Європи. Сина залишила батькові та поїхала. Тетяну таке життя не влаштовувала.
Вона хотіла жити з коханою людиною, а не няньчиться з дитиною, що звалилася на голову. Лише іноді, коли хлопчика на кілька днів забирала собі бабуся, Тетяна могла зітхнути вільно. У ці дні вона приділяла Ігореві особливо пристра сну увагу, ніби натякаючи, що одним їм набагато краще. Але Ігор натяки ігнорував. Пройшов рік. Галина не повернулася. Незабаром хлопчика треба буде готувати до Першого Дзвінку. Зрозуміло, що основні турботи ляжуть на Таню. І це її, м’яко кажучи, не тішить. Таня дедалі частіше відчувала себе не коханою жінкою, а нянею для сина чоловіка.
На жодні романтичні відносини не залишалося ні сил, ні бажання. Спроба якимось способом знайти інше вирішення проблеми, не викликала відгук у Ігоря. А тут він вирішив позбавити Галину материнських прав, і взяти до себе сина назавжди. Отут терпець Тані урвався. Не захотівши стати мамою чужій дитині, Таня вирішила піти від Ігоря. Ігор, впевнений у тому, що, якщо любиш чоловіка – значить, мусиш любити і його сина, не любиш його сина – значить, не кажи, що любиш чоловіка, не став перешкоджати відходу Тетяни. Більше того, сам, на своїй машині відвіз Таню та її валізу за вказаною нею адресою. Висадив, побажав їй щастя та поїхав.