Я виростила свою доньку сама, чоловік пішов одразу після того, як дізнався, що у нас буде дівчинка. Він не допомагав мені фінансово. Доньку свою він ніколи в житті не бачив, навіть листівки на день народження не відправляв. Я сама встигала працювати, і за дитиною дивитися. Займалася її вихованням, весь час приділяла дитині. На своєму особистому житті я поставила хрест, бо вирішила постійно присвятити своїй донечці. Вона закінчила в мене інститут.
Тільки попрацювала зовсім небагато, кілька місяців. Потім вона вирішила, що їй потрібна невелика перерва, щоб вона могла відпочити після навчання, зрозуміти, що їй справді потрібно від життя. Я увійшла до дочки, і підтримала її. Тільки ось її перерва надто затяглася. Вона вже кілька років сидить удома і нічого не робить. Адже у мене вік, я більше не можу все тягнути на собі одна. Запити доньки також зросли.
На початку місяця вона обов’язково має піти до кафе чи клубу з подружками, природно, за мої гроші. Зате під кінець місяця, ближче до зарплати, я вже не маю жодних грошей. Доводиться виживати на макаронах. А доньці це не подобається. Ніс морщить від того, що знову макарони доводиться їсти. Я вже й натякала, і прямо говорила, що грошей мало, я сама не можу завжди працювати. Але вона не поспішає допомагати мені або почати економити. Я вже не уявляю, як збудити її совість і змусити працювати знову.