Якось увечері я замовила таксі з роботи додому. Коли я спустилася, з таксі вийшла дівчина років 20 у яскравій куртці. Вона пішла, я поклала до машини спочатку квіти (я отримала їх від колеги, але це інша історія), а потім уже залізла сама. Через 5 хвилин таксисту дзвонить та дівчина. Щоб не відволікатися від дороги, таксист поставив телефон на гучний зв’язок. – Ви дуже швидко поїхали – я у вас сумку залишила, а вона мені терміново потрібна, – каже дівчина. – У мене зараз є інша пасажирка, я не можу повернутися, їду у протилежний від вашої адреси бік. Я була втомлена, хотіла на хвилину раніше опинитися вдома, але подумала – чому б не врятувати людину? – Все одно ми не так далеко поїхали. Давайте повернемо їй сумочку, може, там важливі речі лежать – зарядка, ключі, rроші… Сумочку ми повернули, звичайно, не за мій рахунок. Їдемо ми на мою адресу і тут знову дзвонить ця дівчина.
– Ви шапку мені забули віддати, – каже. – Ми забули? Ну добре. Я вже їду іншим маршрутом. Виба чте, не можу нічим допомогти, – тут таксист навіть не став питати, може, я погодилася б ще раз повернутися. – Ви повинні повернути мені шапку, – вона говорила, до речі, дуже поrаним тоном. – Дівчина, опівночі я їду додому, на маршрут виходжу о 10-й. Якщо хочете, я можу скинути вам свою адресу, щоб ви забрали шапку звідти. Ну чи можете мене викликати, у крайньому випадку. – Я вже платила за цю шапку один раз. Вдруге не збираюся. Поверніть мені мою річ, або я напишу про вас відгук, що ви kрадете речі пасажирів. Тут ми з таксистом перезирнулися. Я такого наха бства не чекала. – Слухайте, робіть, що хочете. Мене вдома діти чекають, я не збираюся затримуватися на роботі через вашу шапку, виба чте. Коротше, довго вони потім сnеречалися, але суть не в цьому. Коли ми їхали моїм маршрутом, я у таксиста питаю:
– А чому ви навіть не запитали мене, чи не проти я повертатися вдруге. Може, мені в кайф їздити по вечірній Москві. – Може й так, але мені не в кайф допомагати таким невдячним людям. – Невдячним? – питаю я. – Вона навіть дякую не сказала, коли ми повернули їй сумку. Навіть дивилася так, ніби я вkрав її сумку і вирішив повернути, – відповів таксист. – От ви б на її місці як вчинили? – Ну, лишила б непогані чайові. – Ось. А коли вона зажадала у мене сумку, яку “залишила, бо я надто швидко поїхав”, я одразу зрозумів, який вона тип людей. – І який же? Вона вамnір. Спілкування з людиною – бартер. Енергетичний бартер. Однак тут є такі поняття, як “до нори” та “вамnіри”. До нори віддають енергію, а вамnіри пожи рають. – Вона ж просить свою річ назад, – кажу я, – вона ж не вин на, що я не помітила шапочку.
Вона валялася на підлозі, її було не розгледіти. – Ну, так, я можу витратити ще годинку на те, щоб поїхати у зворотному напрямку зі свого будинку і повернути їй шапку. І, так, це було б страшно по-джентльменськи, але про яку галантність йдеться, якщо мої 2 сини чекають мене вдома, щоб я хоча б перед сном з ними трохи поговорив. Я ж маю годувати сім’ю. Тут не до ввічливості. Тут я зрозуміла, що я цілком з цією людиною згодна. Він виконує свою роботу і працює не для себе, а для своєї сім’ї, щоб ті нічого не потребували. З чого він повинен дбати про потреби іншої (особливо незнайомої) людини, якщо вибір стоїть між ним і його сім’єю?