В автобусі її обізвали “зл ою nенсіонеркою”. Ну так, лая лася, коли на неї наскочили дівчата (не втрималися при гальмуванні). Але “nенсіонерка”! Це вже перебір. Їй же лише п’ятдесят! Вдома розбираючи покупки, вона думала про своє життя. Ось чоловік, Іван. Був першим хлопцем на селі. А зараз?! На жодній роботі довго не затримується. Тяжко, бачите, йому. І на ділянку не поженеш. Йому б тільки в телевізор втупитися… А донька? Все їй насамперед. Як і батько сkаржиться на тяжkу роботу. Адже працює медсе строю, не вантажником. І чоловіка собі такого знайшла. Рік шукає роботу. Робота з маленькою зарплатою не влаштовує його, а роботу з великою зарплатою не влаштовує він сам… А ще й цей сервант.
Битком набитий посудом. Їх викладають на стіл лише у великі свята. Самі ж користуються старими приладами, що стоять на кухні. Виходить, все життя вона прожила для дому, для чоловіка, дочки, а тепер ще й для зятя?! А для себе? Усі вже спали, а вона сиділа на кухні з чашкою холодного чаю. “Неправильно я живу. Треба виправлятися!” – Вирішила вона, допила чай і пішла спати. Вранці, насамперед викинула на смітник старий посуд. – Будеш їсти з нової. – пояснила вона ошараաенному чоловікові. Той лише знизав плечима “як скажеш”, потім уточнив: – Капусту треба зрізати. Квасити. На дачу поїдеш? – Треба? Їдь. І зятя захопи. – відповіла вона Іванові.
І пішла на вихід. Галина йшла вулицею і обмірковувала – з чого розпочати наведення порядку: з одягу чи з перукарні? Вирішила почати з волосся. – У Вас прекрасне волосся, чому Ви його так запустили? – запитала перукар. – Що робити будемо? – Що вважаєте за необхідне. Пройшло більше години. Галина розплющила очі. З дзеркала на неї дивилася незнайома, вродлива жінка. – Подобається? – Запитала вра жену жінку перукар. – Дуже! Ви молодчина. Величезне спасибі… Потім Галина оновила гардероб… Іван із підозрою розглядав Галину… Зять цікавився – з чого це раптом теща так кардинально змінила образ. Донька підраховувала суму… А Галина й не думала щось пояснювати.