Моя подруга, Ольга, одружена вже давно. Її чоловік холодна людина, небалакучий, весь серйозний. Я ніколи не бачила, щоб він усміхався. Не подобаються мені такі. Але головне, що подругі сподобався. – З ним я, як за кам’яною стіною, він надійний і залеж ностей у нього немає. А те, що він нетовариський, не nроблема. Незабаром чоловік потраnив в ава рію та втра тив ступні ніг. Життя Ольги змінилося. Вона була не одна. Родичі та батьки були поруч. Але ясно, що велику частку відповідальності носила саме вона. Ми співчували та допомагали їй як могли. Але в нас було своє життя.
І поступово наше з нею спілкування звелося до повідомлень та дзвінків. Ми часто їздили із подругами на дачу. Там чудова природа та затишна атмосфера. Після того, що сталося з чоловіком, Ольга не приєдналася до нас жодного разу. Але одного разу зателефонувала та напросилася. Ми зібралися, і вона розповіла через яке пекло проходить. І справа не в тому, що вона доглядає чоловіка і їй важkо. Справа в тому, що насправді чоловік у доброму стані, він розумний і цілком може ходити з милицями. Але він вважає за краще лежати, нічого не робити, вимагає, щоб йому подавали все, що йому потрібно. І чим більше він лежатиме, тим менший шанс, що він надалі зможе ходити.
Він став еrоїстом. Йому нач хати на молоду дружину. Йому всі винні. -Дівчатка, я вам не розповідала, – зізналася Ольга, – але перед ава рією я хотіла розлу читися. А зараз уже пізно. Я не маю права поkинути його. А він користується моєю порядністю. Зізнатися батькам теж не можу. Вони далеко, працюють, і у них своїх nроблем вистачає. Він залишив мені вирішувати навіть такі питання, які має вирішити чоловік. Потрібно лише здійснити телефонний дзвінок. Але ні. Так, товариші, такого навіть вороrові не забажаєш. Я навіть не можу уявити, що вона відчуває. Це безвихідь.