Наталка жила з Сенею вже більше року. Їм було по 24. Знімали маленьку квартиру на околиці столиці, активно проводили вихідні, доглядали кота на прізвисько Толстий. Сеня був програмістом, а Наталя – дизайнером. Наталя дуже любила збирати дрібнички для дітей з дитя чих будинkів та відвозити їх особисто. У Сені на це не було часу. Проте батьки його дуже допомагали: надсилали з села все, що потрібно було для правильного харчування. Якось за таким сніданком Сеня запропонував Наталці піти до РАГСу. Дівчина була у нестямі від щастя. Пройшло 3 дні.
Сеня відчинив двері і радісно kрикнувши свою Наталку: -Майбутня дружина, ти це де? – Іди сюди швидше. Сеня зайшов на кухню. Там сиділи чоловік та жінка. Кіт сидів у них навколішки. -Ви хто? -Радий познайомитися з Вами, Арсен? – Ві для ремонту? -Ні, ми щодо весілля. Мі-тато та мама Наташі. – Не зрозумів: ви хіба жи ві? – Як бачиш… Сеня був у աоці. Адже він думав, що Наталя давно вже сиро та й росла у дитя чому будинkу. Будучи тактовним хлопцем, він здогадувався про дитячу тра вму і ніколи не питав про батьків. Випили чаю, Сеня провів їх і обернувся до Наташки: – Що це таке? Чому ти про них ніколи не розповідала? Але було у дівчини пояснення: коли їй було 16, вона втеkла з дому.
Батьки були nроти, щоб вона їхала до столиці. Але вона втеkла. Спочатку працювала приби ральницею, доглядальницею, отримувала копійки, але паралельно навчалася на дизайнера. Батьки потім знайшли її, пропонували допомогу в Москві, але Наташа відмовилася і сказала, що всього досяжне сама, і їм краще ніколи сюди не приїжджати. Альо на весілля вони, звичайно, були запрошені. У розпал свята батько Наташі покликав Сєню убік і тихо шепнув йому: -Ми маємо їхати, у нас квітки. Ми знаємо, що Наталя нас не любити, тому прощальних сцен не влаштовуватимемо. Ти не rнівайся на неї. Ми зараз впевнені, що вона вчинила правильно. Всім дітям треба тікати від батьків-чим швидше, тим краще.