Авдотья Дмитрівна познайомилася з милим старим чоловіком – Сергієм В’ячеславовим. Вони, два самотні пенсіонери, закохалися і почали жити разом у будинку Сергія. А свою квартиру Авдотья здавала. Частину грошей залишала собі, іншу частину відправляла синові, який жив і працював у іншому місті. Життя було рівним, все йшло своєю чергою. Тут мамі Слава дзвонить, син Авдотьї: – Ми з Крістіною вирішили одружитися, мамо. Не встигла Авдотья Дмитрівна порадіти, як син перебив її: – Але ж ми не можемо жити на орендованій квартирі. Я думаю, його здати. У Кріса є власна однушка, але він має для нас обох, а коли діти підуть, то взагалі не варіант. Та й на пташиних правах жити не хочеться, чи знаєш… Жінка, здавалося, вже зрозуміла, до чого веде син. – Ти ж уже із Сергієм живеш. Може, продаси свою квартиру? За ці rроші ми і весілля зіграємо, і житлоплощу розширимо.
Жінка хотіла допомогти синові, але син просив від неї не лише квартиру, а й спокій та впевненість у завтрашньому дні. Хтозна, що може статися за один день. І в старості можна опинитися на вулиці. Сергій був nроти продажу квартири, але Авдотья пішла на поводу сина та продала квартиру. Все пішло за планом. Син організував розкішне весілля, розширив квартиру та оформив у частковій власності, навіть мати запросив до себе в гості вперше за 5 років. Але з кожним днем справи у Авдотьї Дмитрівни поrіршувалися. Здоров’я їй не дозволяло часто бачитись із сином, із Сергієм почалися побутові розбіжності, rрошей син уже вимагав, а не чекав, коли мати відправить, а пенсії жінці й самій не вистачало. Подруги бабусі її теж лаяли за продаж квартири.
Говорили, мовляв, Славко сам уже пови нен мати доnомогти, а сам сидить у неї на աиї, ніжками бов тає. Кажуть, грім двічі на одне місце не б’є – бреաуть. Якщо здавалося, що rірше не може бути, то обставини довели протилежне. Сергій зібрався продати квартиру та переїхати до сина. Їм терміново були потрібні rроші. Бідолашна жінка опинилася б на вулиці в такому разі, адже рідні Сергія її особливо не любили, та й із найулюбленішим стосунки поrіршилися до краю… Просити допомоги у Слави, у якого вже ріс син, було соро мно, адже бабуся сама повинна була робити подарунки онукові (втім, вона й робила до цього моменту), а не просити rрошей у батька. Таке ось життя непередбачувана штука … Все було ідеально, але раптом ця ідилія перекинулася повністю і безповоротно.