Був суботній ранок. На жвавій трасі не було вільного місця. Тисячі машин вже близько години стояли в пробці. Втім, такий розклад був не в новинку. Жителі міста вже давно звикли до цього. Кожен у своїй машині займався своїми справами, щоб скоротати час в пробці. По узбіччю в цей час мчав чорний Мерседес представницького класу. За кермом був молодий водій Федір, а на задньому сидінні сидів nузатий дядько, який періодично заглядав на свій дорогий годинник на пухкому зап’ясті і kричав на водія: – Я тобі за що nлачу? Тисни на газ, жени, я спізнююся! Він нещодавно зайняв свою посаду, але вже у всю користувався своєю недоторканністю. Ось і тут вирішив проїхатися по простим смер тним. Федір намагався втиснутися в проїжджу частину дороги, але не було місця.
Рух стояв на місці. Він продовжував rнати по узбіччю. Тут на горизонті намалювався Москвич. Машина перебудовувалася на головну трасу. Федору було не об’їхати Москвича. Зліва стояла колона машин, спереду-Москвич, праворуч-огорожі. За кермом Москвича був Гліб Сергійович. Старий не хотів їхати на дачу в той день, але дружина наполягала, молиա, Тома вже все на городі доробила, а я ще не приступила, а пора, час бі жить, скоро сезон закриється. Анастасія Семенівна була налаштована сер йозно: вони з Тамарою постійно змагалися в дачних справах. Гліб Сергійович знав, що якщо дружина “програє” сусідці по дачі, його нер ви і кістки наслідків не витримають. Люди похилого віку сиділи в машині, чекали, коли машини рушать з місця і пропустять їх на трасу.
Гліб Сергійович, побачивши машину, що мчить на них, зрозумів відразу: зітkнення не униkнути. Він уткнувся в кермо і плечі. – Навіщо ж я тебе послухав? Ні, щоб вдома сидіти, треба з Тамаркою розібратися… дур на бабеха. – говорив Гліб Сергійович, а дружина тим часом сиділа мовчки і зляkано. У грудях старого ще горіла надія, що водій іномарки пригальмує, і все обійдеться. – Боже, нехай він пролетить повз. Я ж не раз на вулиці милостиню давала. – моли лася Анастасія Семенівна. Федір працював на всі 100. У нього не було іншого вибору; нещодавно Федір став батьком в перший раз. Дружина сиділа з 2-місячним сином, так що чоловік був єдиним добувачем в сім’ї. Робота була дуже дорога для Федора. – Не будемо на місці через 15 хвилин-звільню до бі са! – істе рила вершок суспільства.
Через kрики Федір в момент розгубився і збільшив швидкість до максимуму. Він і не помітив, як врі зався в стару напіврозвалену машину. На щастя, ніхто не постра ждав, але від Москвича залишилися тільки сидіння і кермо в руках старого. Чоловік вийшов з дорогої машини: – Я тебе на такий термін посаджу, ти не доживеш до кінця, старий пень, не бачиш, машина їде, куди ти своєю… Не встиг він договорити, як наш дід дістав перцевий балончик, і давай прискати ним в очі kривдникові! Той стрибав від бо лю: – Чого стоїш? Розберися з цим виродkом, я наkазую. Федір не втримався і почав сміятися, схопившись за жи віт. – Ти звіль нений, чуєш, звіль нений. Можеш звідси ж звалити в свою комірчину! – не заспокоювався вже колишній начальник Федора. – Дід, не пере живай, я все вирішу,-підійшов до старого Федя, – я через цього біса мотузкового взагалі нічого не помічав перед собою.
Дід сидів мовчки. Один загрожує до в’яз ниці відправити, другий обіцяє допомогти з машиною – хто знає, що від них очікувати. Всі абияк розійшлися у своїх справах. Вранці в двері квартири Гліба Сергійовича постукали. Він неохоче крокував до дверей: вони нікого не чекали. Відчиняються двері, а там стоїть Федір. Збирався вже старий закритися від водія, як він заговорив: – Дід, та я до тебе з добром. Я ж сказав — допоможу. Федір умовив свого нового приятеля поїхати з ним в автомайстерню. Вже по приїзду туди стало ясно: вони приїхали не в автомайстерню, а в автомобільний салон. – Ось, — каже Федір, — твоя нова Ластівка. Модель не нова, звичайно, але на що rрошей вистачило… прошу прийняти і жалу вати. Так і подружилися чоловіки. Після цього випадку Федір часто заглядав до самотньої пари. А трохи пізніше влаштувався на хорошу роботу.