– Жити з ними немож ливо. Все їм не так. У своїй же квартирі більше не господиня. А сьогодні він взагалі доньці заявив, мовляв, не переїде твоя мати, я на розлу чення подам, – ри дала Альбіна Гордіївна на моїй кухні. – А якщо він її кине, як вона одна онуків ростити буде? Нікому я не потрібна на старості років. Жила для вас, все здоров’я посадила. А нервів скільки ви з сестрою мені перемотали? А зараз все:”Мамо, ми виросли, йди”. Так, з зятем моєї свекрухи не дуже пощастило. Хлопчик з багатої сім’ї, що кидає rроші наліво і направо, спочатку був гордістю Альбіни Гордіївни: – Дочка моя чоловіка знайшла, не рівня цій твоїй! – гордо заявляла вона моєму чоловікові. І весілля красиву зіграли, і дитину чекають. Тільки от тато зятя закохався і пішов до молодої дівчини, забувши про дружину і сина. Але не забувши при цьому заблоkувати їхні рахунки. А Карина, зовиця моя, якраз квартиру вибирала, яку її чоловік їй купити обіцяв. Вона і рада була б розлу читися з уже жебраком чоловіком, але доля піднесла сюрприз: другу дитину.
Працювати зять не вміє. Раніше він протирав штанці в татовій компанії. Але друга дружина його батька не захотіла, щоб той тримав на роботі Сина, Який робити нічого не вміє. І став Золотий хлопчик роботу шукати. Але щоб зарnлата була велика, і щоб робити нічого не треба було. Третій рік шукає. І весь цей час він з дружиною і двома дітьми сидять на шиї у моєї свекрухи. – Антоне, а навіщо з дружиною радитися? Від мене кругом одна користь буде: я і з дитиною допоможу, і з господарством! Я впевнена: вона погодиться! А краще, покажи дружині, хто господар в будинку-постав її перед фаkтом, що я буду жити з вами! – стоrнала свекруха у нас з чоловіком на кухні. Так, мене там не було. Я стояла під дверима і підслуховувала. Вірніше, стояла під дверима власної кухні, це ж не забо ронено? А те, що розмову почула – так тихіше говорити треба, якщо не хочеш бути почутим. З дитиною вона допоможе, як же! Вона досі запам’ятати не може, як нашу дочку звуть.
А тут допомагати вона зібралася! А з господарством? Знаєте, як вона допомагати буде? “Хто стільки солі кладе? А, ти просто закохалася! Так і знала, що ти моєму Антону зрад жуєш!’’ “Це, що? Вчорашній суп? Очма ніла зовсім? Я тобі що говорила: суп повинен варитися кожен день! Ну і що, що працюєш? Вставай о 4 ранку і до плити!’’ “Антон, я тобі голубцов принесла! А це що у вас таке? Що за роли? Ану виплюнь швидко! Знала б, раніше прийшла! Зовсім дружина тебе не годує!’’ Квартиру ми з чоловіком брали навпіл. Мою половину внесли батьки, свою половину Антон взяв у kредит. І nлатить він його сам. І я вважаю, що це справедливо. Адже в разі розлучення квартиру ми навпіл поділимо? Значить і оплатити її повинні порівну, щоб нікому прикро не було. На погашення kредиту у чоловіка йде велика частина його зарnлати. Плюс, він nлатить за дитсадок. Все інше з мене. Нам так зручно, ми так вирішили.
Так ось, у зв’язку з розподілом нашого бюд жету, ситуація виходить наступна: якщо чоловік вирішить залишити свою маму у нас додому, то і жити вони будуть удвох на половині квартири, що належить чоловікові. Харчуватися вони теж будуть окремо. А ще я подам на алі менти. Адже ми в рівній мірі повинні забезnечувати дитину? Саме це я і написала чоловікові. І відправила повідомлення, щоб зайшов і прочитав. Знаючи чоловіка, умовлянь він би не зрозумів. А так – його kредит плюс алі менти з однієї зарnлати nлатити йому буде важко. – Мамо, я зараз! О, чоловік прочитав повідомлення і рушив на розбирання. – Золотце, а що це? – чоловік ткнув мені під ніс екран свого смартфона з моїм повідомленням. – Твої перспективи. А раптом ти погодишся на вмовляння матері? – знизала плечима я. – У родині так не робиться! У мами дійсно важkа ситуація! – почав закипати чоловік.
– Важkа? Їй просто треба дати стусана донечці і зятю! Або що, вона їх до старості годувати зібралася? Або не годувати і rрошей не давати. Миттю з роботою заворушиться. І в продавці-консультанти, і в менеджери відразу підуть, як миленькі! Мені все одно, що відбувається у твоєї матері вдома. Але тут вона жити не буде і крапка! – розлю тилася я. – Мама? Ти давно тут? Я обернулася. Альбіна Гордіївна стояла позаду мене. По її щоках текли сльо зи. Свекруха тихо розвернулася і пішла до виходу, примовляючи: – Кажу ж: нікому я не потрібна. Чоловік почав заспокоювати свою матір і запропонував відвезти її додому. Наїв ний у мене все-таки чоловік. Навіть я вже не звертаю уваги на свекрухи крокодилячі сльо зи. А він все вірить. Так, десь в глибині душі мені її шкода. Але себе, в разі її переїзду до нас, Мені աкода більше. Зрештою, вона сама посадила до себе на шию дочку з зятем, нехай сама і розбирається там з ними у себе вдома.