Говард Келлі, підліток-сирота, був дуже бідний. Щоб заробити собі на хліб та навчання, він розносив різні дрібні товари. Якось у нього в кишені не залишилося жодного цента. Знемагаючи від голоду, він вирішив зайти до найближчого дому та попросити їжі. Йому було надзвичайно незручно, але коли він підійшов до будинку, його переповнювало почуття рішучості: відмовлять чи ні, будь що буде. Він рішуче простягнув руку до дзвінка і кілька разів натиснув кнопку. Але коли двері відчинила молода та дуже гарна дівчина, Говард несподівано розгубився. Від недавньої впевненості не залишилося й сліду. Просто йому стало соромно просити в неї їжу. І тоді він, запинаючись від хвилювання, сказав: – Можна… попросити у вас… склянку води? Дівчина зрозуміла, що юнак голодний, і принесла йому велику склянку молока. Ховард повільно випив його і спитав: – Скільки я вам винен? – Ви нічого мені не винні, – відповіла дівчина. – Моя мама вчила ніколи нічого не брати за добрі справи.
– У такому разі – сердечно вам дякую! – відповів він. Коли Говард Келлі вийшов з її будинку, він почував себе не тільки міцніше фізично, а й морально. Тепер він був упевнений: поки на світі є такі щедрі та добрі люди, все буде гаразд! Пройшло багато років. І ось одного разу одна молода жінка, мешканка цього міста, серйозно захворіла. Місцеві спеціалісти не знали, що робити. Зрештою, вони вирішили послати її до великого міста на обстеження до досвідчених колег. Серед запрошених на консультацію виявився і доктор Говард Келлі. Коли він почув назву містечка, з якого приїхала ця жінка, його обличчя пожвавішало. Він зараз же підвівся і пішов до її палати. Жінка, стомлена з дороги, спала. Лікар тихо зайшов у палату і одразу впізнав її. Так, це була вона – та сама дівчина, яка колись пригостила його склянкою молока. Вивчивши історію її хвороби та дані результатів аналізів, обличчя лікаря похмуріло: «Без шансів!» Лікар повернувся до свого кабінету і деякий час сидів мовчки, про щось міркуючи.
Він думав про цю жінку, про своє безсилля допомогти їй, про несправедливість долі. Але що більше він думав, то твердіше ставав його погляд. Нарешті він схопився з крісла і сказав: Ні, я зроблю все можливе і неможливе, щоб врятувати її! З цього дня лікар Говард Келлі приділяв пацієнтці особливу увагу. І ось після майже восьми місяців тривалої та завзятої боротьби доктор Келлі здобув перемогу. Життя молодої жінки тепер було поза небезпекою. Лікар Келлі попросив бухгалтерію шпиталю підготувати йому рахунок за її лікування. Коли йому принесли рахунок, сума, яку мала сплатити за своє лікування жінка, була величезна. Воно й не дивно – її, можна сказати, забрали з того світу. Лікар Келлі подивився на рахунок, взяв ручку, щось написав унизу рахунку і попросив віднести рахунок у палату. Отримавши рахунок, жінка довго боялася розгорнути його.
Вона була впевнена, що все життя їй доведеться, не покладаючи рук, працювати, щоб його сплатити. Зрештою, пересиливши себе, вона відчинила. І перше, що впало їй у вічі, був напис, зроблений рукою, і розташовувався він прямо під рядком «До оплати» Напис говорив: “Цілком сплачено склянкою молока. Лікар Говард Келлі”. Сльози радості навернулися на її очі, а серце до країв наповнилося теплом і вдячністю. Історія ця, що звучить нині як повчальна легенда, нагадує біблійну мудрість: “Що тільки людина посіє, те й пожне …” Це не казка і не художня розповідь. Доктор Келлі (1858 – 1943) – не вигадана людина, а відомий терапевт, один із засновників першого у Сполучених Штатах медичного дослідницького університету Джона Хопкінса. Історія ж про нього і склянку молока теж достовірна і записана його біографом.