Спочатку все було добре, згодом ми навіть почали жити разом. Побут сильно зіпсував наші стосунки. Романтика поступово поступилася своїм місцем повсякденним клопотам. Я всіляко купував їй подарунки, влаштовував романтичні вечері, але поживши разом рік, ми прийняли спільне рішення жити окремо. Спочатку рішення було тимчасовим. Я думав, що ми скоро знову будемо разом. Подарунки та залицяння з мого боку тривали, але я вже відчував, що ми віддаляємось. Ми не бачилися 2 місяці і раптом одного разу зустрілися вранці на пробіжці у парку.
Ми подолали разом ще кілометр і вирушили до кав’ярні за її улюбленою кавою. Потім я провів її додому. Наступного дня я написав їй, що я все ще люблю і не готовий обірвати з нею зв’язок. Я запропонував їй почати з нуля, дати нам ще один шанс, але вона сказала, що вона в мені сумнівається. Я прийняв її відповідь. Ми попрощалися. Цього разу – остаточно. Тепер я втратив із собою контакт. На роботу ходжу, як на тортури, тренування проходять без особливих навантажень та результатів, із друзями не хочеться гуляти.
Життя втратило свої яскраві барви. До цього я старався заради своєї дівчини. Я хотів здійснити її мрію – відкрити для неї спа-центр. Зараз робота у процесі, але будь-яка мотивація зникла. Почуття провини з’їдає мене зсередини, але я не можу нічого з цим поробити. Я завжди був дуже веселим хлопцем, а зараз у всьому бачу лише негатив. А найгірше – я не можу вийти із цього стану. Я вже перепробував усі терапії, але безрезультатно.