Карина із підліткового віку ще мріяла назвати свою доньку Єлизаветою. “Ліза, Лизонька!” – повторювала вона, дізнавшись про вагітність, а коли л ікарі підтвердили, що вона матиме дівчинку, вона ще частіше почала повторювати ім’я доньки, розмовляючи з нею. “Мрії збуваються. Адже я мріяв назвати свою донечку Василісою” – несподівано для Карини сказав чоловік, Василь. Вони сиділи, дивилися серіал, ніхто тоді нічого не казав. Слова чоловіка застали Карину зненацька, тому що вона ніколи прямо не говорила про свій варіант імені доньки. – Авдотья! – крикнула свекруха із сусідньої кімнати. Потім вона приєдналася до нас. – Мене в дитинстві подружка, Авдотья, врятувала. Якби не було, мене б зараз з вами не було. Та й Васі теж… Я ще тоді вирішила, що народись у мене донька чи онука – я назву її Авдотьєю. Пара хотіла вже посперечатися з жінкою, але потім згадали, що вони фінансово залежать від неї. Чоловік Карини не заробляв сам.
Єдиним здобувачем у сім’ї була свекруха, а Карина, по-перше, не працювала, тому що чоловік не дозволяв, а по-друге, якби навіть він дозволив, з дитиною спочатку вона не змогла б працювати. Отак і з’явилася світ дівчинка Авдотья. Авдотья з дитячого садка терпіла знущання з боку дітей у дитячому садку, у школі та у дворі. Всіх тішило її ім’я. – Дурні! Мене на честь однієї героїні назвали так. Щоб ви знали, Авдотья означає “благоволення”. Немає нічого смішного у моєму імені. – намагалася відбитися від кривдників маленька дівчинка. А вночі вона плакала під ковдрою, щоб мама не почула. Якось Авдотья сиділа вдома сама. Батьки із бабусею були на дачі. Раптом хтось зателефонував у двері. Дівчинка відчинила. Перед нею стояла мила низенька бабуся. – Привіт, я Авдотьє, а ти, мабуть, онука Сашка. Авдотья молодша запросила її на кухню і за філіжанкою чаю розповіла про свої труднощі з її ім’ям. Незабаром повернулися домашні.
Олександра Федорівна була здивована, виявивши на кухні двох Авдотьїв. – Сашко, я ж тобі неодноразово розповідала в молодості, що мріяла про інше ім’я, а ти взяла і внучку цим ім’ям назвала? Пізніше виявилося, що баба Авдотья із підліткового віку просила називати її Галиною. Коли бабуся сказала їй, що назве свою онучку її ім’ям, вона й подумати не могла, що бабуся має на увазі її перше ім’я, яке вона надала при народженні. Через місяць Авдотья Василівна остаточно розлучилася з чужим їй ім’ям. Тепер вона Галина Василівна чи просто Галечка. Це ім’я неодноразово приносило їй успіх. Вона була дуже рада, що зважилася на це.