Я виховувала свою доньку одна, працювала на двох роботах. Але коли вона виросла, сталося те, чого я боя лася найбільше

Advertisements

Мій цивільний чоловік пішов від мене, дізнавшись про вагітність. Мої батьки ще на початку наших стосунків були проти нього, тому замість того, щоб допомогти мені, вони тикали мене носом у ситуацію. Допомоги від них не було жодної. Я пішла з університету, на нашу роботу. Після народження дитини зарплати з однієї роботи не вистачало на утримання дитини. Мені доводилося залишати його з моїми батьками, а іноді й із сусідками та бігти на другу. Весь свій час, душу та сили я вклала в доньку. Я купувала їй багато іграшок, одягу, аксесуарів, а коли вона виросла, я почала відкладати частину своєї зарплати на її косметику. За собою я не встигла доглядати та й грошей на себе не залишалося. Коли було зовсім туго, я купувала одяг у магазинах речей з інших рук, а з косметики в мене зберігалося те, що купувала у студентські роки. Нещодавно донька зламала свій новий телефон.

Постало питання купівлі нового телефону. Я довгий час збирала гроші на покупку пральної машинки. Стару машину нам дала сусідка на якийсь час, а зараз, коли вона переїхала в інше місто, забрала її з собою. Мені складно мити та вичавлювати джинси дочки. Від цього у мене всі руки у мозолях. Я довго думала і вибирала, на що витратити накопичені гроші і вирішила, що мені важливіше знати, де і з ким моя дочка, а з пранням одягу я ще трохи поводжуся. Дочка мене одразу повела до магазину. Вона вже давно поклала око на один телефон. Каже, у них у школі у всіх круті телефони. Я мовчки слухала від доньки про переваги цього телефону і просто розуміла кивала. Насправді я нічого в техніці не розумію. Для мене головне, щоб він дзвонив та приймав дзвінки. В іншому я не розбираюся.

Advertisements

Зайшовши до магазину, вона одразу ж підбігла до консультанта та описала свій обраний телефон. Він показав нам його, розповів про можливості смартфона. Очі доньки спалахнули відразу ж побачивши телефон. Краєм ока я шукала цінник, але так його й не виявила. Я шукала телефони за 3 чи 4 тис. гривень. Я сподівалася знайти телефон на таку суму. Насамкінець я запитала у консультанта вартість телефону. Він відзначив суму 30 тисяч гривень. Я відвела доньку осторонь і тихенько сказала, що в мене немає такої суми. Я думала, що дочка зрозуміє мене. Вона бачила, як важко мені доводилося з роботою. – Мамо, чим я гірший за інших? Чому я повинна ходити з якоюсь цеглиною замість телефону? Мені потрібний саме цей! – Зайчику, але я тобі чесно кажу, у мене просто не має таких грошей.

Ти ж бачиш, як я працюю з ранку до ночі. Я… – дочка перебила мене, не давши домовити. – Навіщо мені твоя робота, якщо ти навіть телефон не можеш мені купити нормальний? – крикнувши ти слова, вона вибігла надвір. У магазині всі співчутливо дивилися на мене. Ні, я не заплакала! Так, хотілося! Але я дійшла до будинку, закрилася у своїй кімнаті та дала волю своїм емоціям. Я ж у свою дочку стільки сил вклала, я в ній душі не чула, а він мені так відповіла… І що мені робити з такою дитиною…?

Advertisements