Моя сім’я жила окремо від моїх бабусь з дідусями, тобто ми часто бачилися, але жили окремо один від одного. Але у мене багато знайомих, які живуть з батьками. Зізнатися, я не в захваті від їхніх розповідей. Життя зі своїми батьками зобов’язує слухатися їх правил. Ще, в таких сім’ях часто старе покоління принижує гідність молодих. Моя думка зараз може не збігтися думками з більшістю представників старшого покоління, але я скажу: в більшості випадків в таких сім’ях старші намагаються встати за кермо сім’ї і диктувати свої правила; їх “допомога” в основному має саме такий підтекст. А виховання онуків – прекрасний важіль впливу на молодих і недосвідчених батьків.
Тому що діти виховуються бабусями, в основному коли батьки працюють і їм ніколи приділяти дітям належну увагу. У таких ситуаціях у них вже не залишається вибору, окрім як попросити бабусям посидіти з онуками. Пам’ятаю, якось одна прекрасна жінка зробила щиросерде зізнання. Вона прямим текстом сказала: – Як я скажу, так і буде. В іншому випадку не буде кому сидіти з їхніми дітьми. Вона ж знищила кущі троянд на дачі у сина, адже на її думку, там повинна була рости полуниця. Знищила сама, а полуницю повинні були посадити, звичайно, молоді. Зараз на місці троянд – бур’яни. Вона понаставляла на всіх підвіконнях в будинку сина кімнатних рослин, за якими, знову-таки повинні були доглядати молоді.
Син і невістка тієї пані не відчували особливої любові до рослин, а особливо – до кімнатних. Але з кожним сухим листком свекруха закатувала такі істерики, що вони наглядали за рослинами більше, ніж за дітьми. Ця тітка на цьому не заспокоїлася. Вона змушувала дітей називати себе “баба-мамою”, про що вона любила похвалитися перед іншими, мовляв, її так сильно люблять внуки, що називають її мамою, адже батьків хлопці практично не бачать. Батька дітей це злила, мати часто плакала з цього приводу, але на кого ще дітей залишити ?! У неї було ще купа способів, як показати, хто в домі господар. Вона зробила ще безліч речей, щоб показати, хто в цій сім’ї господар. У підсумку наша дамочка залишилася одна: без дітей, без онуків, без рідних людей. А скільки ще таких сімей, де старші здобувають перемогу … Я до чого це говорю? У кожної медалі є дві сторони. Є бабусі – божі кульбабки, а є – “не дай Бог”.