Життя складна річ. Не завжди воно складається з білих смуг. Часто в ній наступає чорна смуга, яку людина повинна подолати з гідністю і вийти зі складної ситуації з високо піднятою головою. Часом нам здається, що ми не впораємося з тією чи іншою проблемою. Але практика показує, що Господь не дає нам випробувань, які ми не витримали б. Кожна ситуація дається нам в житті не випадково.Сьогодні ми розповімо історію Анни. Вона жінка з сильним і вольовим характером. Має трьох дітей і доглядає за 92-річною бабусею. Незважаючи на багато обов’язки, вона знаходила час радіти життю.” Моє життя було безхмарним і радісним, – ділиться Настя своєю історією, – я познайомилася з Іллею. Закохалася по вуха. Він теж до мене трепетно ставився. Через півроку ми одружилися. Я не сумнівалася, що це чоловік всього мого життя. Йшла під вінець з повною упевненістю, що проживу з ним до кінця своїх днів. Як же я тоді помилялася! Ілля не звик жити в родині. Він був страшним егоїстом. Він був готовий на все, лише б задовольнити свої потреби і самолюбство. Роботою він себе не обтяжував. Мені доводилося працювати на двох, а то й на трьох роботах. Потрібно було годувати сім’ю. А Ілля розважався: просаджував всі гроші в пивбарі, на футболі і риболовлі ”.
-Чому ти це терпіла? – вирішила я поцікавитися.” Напевно, цей дурний стереотип повної сім’ї мене завжди зупиняв. Адже він же батько моїх дітей. Як же вони без нього зростатимуть. А у мене двоє хлопчаків, їм батько конче потрібен. По правді кажучи, Ілля дітьми не цікавився зовсім. Турбота про них повністю лягла на мої плечі. Бабуся мені допомагала і підтримувала як могла. Але роки беруть своє, і здоров’я стало її підводити. Згодом за нею вже потрібно було доглядати, а не допомоги від неї чекати. Як я могла її кинути в скрутну хвилину. Ілля такого удару не витримав. Вирішив розлучитися зі мною і відсудити у нас з дітьми частину квартири. Добре, що все майно до шлюбу я на себе оформила. Та й чоловік до нього руку практично не доклав. Тому ділити мені з ним було нічого ”.-А що потім? Він допомагав з дітьми? Зустрічався з ними? – запитала я.Аня посміхнулася і сказала:
” Ні. У всьому мені допомагала моя єдина дочка Катя. Вона забирала братів з дитячого садка, а після зі школи. Робила з ними уроки. Бабусю годувала. Займалася хатніми справами. Через рік на заводі стало зовсім погано з роботою.Довелося шукати нову. Єдине місце, де мені вдалося влаштуватися на роботу, був ресторан поруч з будинком. Я там мила посуд. Але робити було нічого. Гроші потрібні були дуже сильно. Якось раз мені принесли на мийку тарілки, в яких були залишки їжі. А я до цього два дні не їла. А на тарілці красувався цілий шматок м’яса.Як же мені такого красеня викинути в смітник? Люди зовсім з глузду з’їхали платити за їжу і не їсти її. Я з жадібністю взяла цей шматок м’яса і з’їла його за дві секунди. Саме тоді я почала носити потайки дітям їжу додому. Запасалася одноразовим посудом, і клала все туди. Приходжу додому, розігріваю, а воно як свіже. Головне смачно і безкоштовно. Я розумію, що багато хто мене засудить, але на той момент у мене не було іншого виходу. Так ми жили-поживали. На їжу практично не витрачалися, а на мою зарплату я могла купити дітям одяг і взуття. Але скільки мотузочці не витися, кінець завжди прийде.
Ось так дійшли чутки до мого начальника, що я збираю залишки їжі і несу дітям додому. Думала, що мене звільнять. Я з жахом чекала розмови з начальником. Але коли він мене викликав до кабінету, то я почула зовсім не те, що очікувала. Виявилося, що начальник мій – великої душі людина. Він з кожної закупівлі виділяв продукти, щоб я годувала своїх дітей. Завдяки йому, ми харчувалися дуже добре. Через місяць він запропонував мені піти на курси адміністраторів. Я з радістю погодилася. Ось так я стала адміністратором його ресторану, а після і цілої мережі.
Зараз я з жахом згадую ті голодні часи. Зараз я можу собі дозволити, що душа забажає. Та й діти виросли, отримали гарну освіту і допомагають мені. Про Іллю я більше ніколи не чула і чути не хочу. Я йому вдячна за трьох прекрасних дітей і за те, що я навчилася бути сильною ”.