Біля супермаркету я зустріла бабусю з простягнутою рукою. Зазвичай я не даю грошей. Живу за принципом, що людині треба давати вудку, а не рибку. Адже, як мені здавалося, це потенційні алкоголіки або «раби», що працюють на когось. Однак ця бабуся не виглядала так і точно не вдавалася до чарки. Побіжно взяла гаманець і поклала старенькій на поділ 100 гривень. Бабуся кивнула головою і втомлено промовила: «Дякую, дитя». Я подумала, що вона в минулому могла бути вчителькою або актрисою, а зараз опинилася на вулиці. Шкода стало стареньку. Зайшла в магазин, купила все, що треба було, і з повними сумками подалася на вихід. Помітила, що бабуся вже кудись зібралася. Куди? Цікаво. Я пішла за нею, оскільки вона прямувала по моїй вулиці. В руках несла невелику сумку. І ось вона зупинилася біля старенького занедбаного сараю. Важко відчинила порохняві двері й зникла за ними.
Мене розібрала крайня цікавість, що ж там, за цими дверима? Хоча, звичайно, було небезпечно заходити в такі приміщення. А раптом там є ще хтось, хто може вдарити чимось важким. Але цікавість перемогла. Я тихенько зайшла в сарай і була вражена побаченим. У занедбаному приміщенні стояв старий диван, накритий зношеною ковдрою. Поламаний стілець служив в якості столу. На нього моя знайома розкладала свої пожитки, які, очевидно, тільки що придбала. Це був хліб, пакет молока і масло. Моя поява налякала бабусю. Вона опустилася на диван. Між нами зав’язалася розмова. Як з’ясувалося, бабуся живе в цьому занедбаному приміщенні вже два місяці. Чоловік помер кілька років тому.
Залишилася одна в невеликій квартирі. Однак стала жертвою шахраїв. Так виявилася на вулиці. Залишився у неї лише цей сарай. Ось так вона опинилася тут. Пенсії їй не вистачає на проживання, тому що купує щомісяця дорогі ліки, без яких не може обійтися. А зараз ще повинна подбати про одяг, тому що насувається зима. З кожним днем стає все холодніше. А у неї нічого більше з речей немає, тільки те, що на ній. Мені дуже стало шкода цю бабусю. Вирішила їй допомогти. Написала пост в інтернеті з проханням, хто може віддати самотній жінці в користування житло. Добрі люди відгукнулися. Надарували багато теплого одягу. Також, що найважливіше, одна жінка погодилася віддати старенькій невелику дачу, що примикає до села. У ній були і світло, і опалення, і водопровід. Одним словом, все необхідне для життя.
І, що важливо, ця жінка сама бажала переселитися сюди, тому що любила тиху сільську життя. А самій якось не хотілося — сумно. А з бабусею вона погодилася пожити. Так вирішилася ця проблема. Я з подружками тепер щотижня відвідувала свою знайому бабусю. Привожу їй продукти. Вона ожила, очі засвітилися радістю. Жінки добре зжилися. Завели собі котика. Мріють з настанням весни засадити невеликі грядки, щоб мати з чого зварити борщ. Повертаючись від бабусі, я думала, що навколо нас є багато людей, які потребують нашої допомоги, нашої уваги. Часом зовсім небагато, щоб вони відчували себе щасливими, потрібними, живими. Особливо зараз. Так що, не проходьте повз людей, яким ви можете допомогти. Можливо, саме ви врятуєте їх життя.