З першого дня, як я переїхала, кожен день зустрічаю одну і ту ж жінку похилого віку, незалежно від погоди на вулиці. Завжди ходить, допомагаючи собі палицею. Погляд її опущений вниз, і постійно щось примовляє. Якось прислухавшись, зрозуміла, що вона розмовляє сама з собою.
Зрідка, бабуся задивляється на небо, ніби там, щось відбувається цікаве.А пару днів назад, коли я поверталася з магазину, побачила, як вона стояла, задумавшись, спираючись на свою паличку.
Я вирішила підійти до неї і запитати, чи не потрібна їй якась допомога. Бабуся попросила просто з нею поговорити, хоча б п’ять хвилин. Звичайно, наша розмова затягнувся надовго. Ми встигли обговорити погоду і нинішнє покоління.
Бабуся сказала, що її звуть Поліна Василівна і трохи розповіла про себе. Живе вона зовсім одна, друзі давно розгубилися, а у сусідів своє життя і свої проблеми. Після цього, вона швидко змінила тему, видно не хотіла викликати до себе жалість.
Оскільки прохолодна погода не дозволяла довго гуляти, я вирішила запросити бабусю до себе додому на чашечку чаю. Тим більше, що у мене з собою було дуже смачне печиво. Поліна Василівна з радістю погодилася, тільки запропонувала піти до неї додому, тому що вона давно не приймала гостей.
Вже у неї на кухні, я зважилася перейти до розпитувань. Я поцікавилася у бабусі, чому вона на схилі років залишилася зовсім одна?Вона розповіла мені, що в молодості у неї був коханий чоловік, якому народила чотирьох дітей. Тоді вона вірила, що її щастя буде тривати вічно. Але, через деякий час, чоловік пішов з сім’ї до іншої жінки.
Після розлучення, Поліна Василівна більше не виходила заміж, втратила віру в справжніх чоловіків. Вона одна виховала своїх дітей, гідно впоравшись з усіма труднощами.Діти виросли, обзавелися сім’ями і роз’їхалися в різні куточки країни. А молодший син переїхав в Америку.
Діти дуже рідко відвідують свою маму – раз на рік, і то по черзі. Приїхати всім разом ніяк не вдається. Всі їх спілкування зводиться до телефонних розмов.Розповідаючи про своїх дітей, бабуся відразу перетворилася, в очах з’явився радісний вогник. Благополуччя її дітей – ось справжнє щастя для неї.
Потім бабуся показала їх сімейний альбом. На всіх фото, на чолі великої родини, завжди вона – жінка з сумом в очах і посмішкою на обличчі.Поліні Василівні вже 73 роки, але вона намагається не розкисати. Але коли вона кожен день одна прогулюється по вулицях, самотність завжди йде за нею слідом.
У мене до цих пір висить на душі важкий камінь після нашого з нею розмови. Я раптом зрозуміла, що теж можу свою старість провести на самоті і мені стало по-справжньому страшно. А ви боїтеся залишитися одні в старості?